Письменник і редактор – хто кого?!

 
 

Письменник і редактор – хто кого?!

Інтерв’ю із сучасними авторами



Кравчук Юлія
Письменник і редактор – хто кого?!
(інтерв’ю із сучасними авторами)


Перемикаючи телевізійні канали, натрапила на запрошення відвідати ІХ Київський міжнародний книжковий ярмарок «Книжковий світ». Прийшовши, розумію, що насправді це якийсь інакший світ, наповнений дивовижними персонажами. Одні поспішають, інші неквапом роздивляються стенди, спілкуються з представниками тих чи тих видавництв, ЗМІ, купують книжки. А книжок тут безліч, на будь-який смак, для будь-якого читача. Кого тут тільки не зустрінеш! Та ж ось якесь знайоме обличчя...
Невже Марина Дяченко (співавторка – у письменницькому дуеті з Сергієм Дяченком – багатьох популярних фантастичних творів; із останнього – «Дика енергія. Лана»)?!
― Вибачте, можна поставити Вам кілька питань?
― Наразі я поспішаю, але на одне відповім.
― Як Ви ставитеся до роботи редактора?
Зі щирою посмішкою на обличчі авторка зазначила, що вважає роботу редактора почесною та відповідальною місією і з повагою до неї ставиться. Редактор авторові – друг, помічник, опора. Відповівши, пані Марина біжить далі, адже попереду на неї чекає велика прес-конференція.
Іду собі рядами стендів, роздивляюся книжки. А це що за видавництво презентує свою продукцію? Чого це тут такий натовп? Так, що тут за таблички? Читаю: «Наталя Шевченко – письменниця», «Олександр Шевченко – письменник». От тобі й на! Аж цілих двоє письменників! Певно, вони залюбки дадуть відповіді на мої питання.
― Пані Наталю, як Ви ставитеся до роботи редакторів?
― До редакторів ставлюся дуже добре. Я сама за освітою книгознавець і прекрасно розумію, що, який би грамотний письменник не був, він завжди потребує редагування, по-іншому фактично не буває. А праця редакторів справді важка, дуже відповідальна, я б сказала, десь нервова, бо автори – то специфічні люди, і редакторам часто доводиться вислуховувати те, що вони чути не мали б. Мій редактор, людина з якою я працюю, це Євген Кавченко. Він прекрасний редактор, дуже добре відчуває книжки, слово. Мені завжди цікаво з ним спілкуватися, крім того він дуже дотепна людина, і що мене радує, справді фаховий редактор. Бо, на жаль, був такий проміжок часу, коли спеціальність редактора втратила значення, редакторів стало дуже мало, важко було знайти фахівця. Стара школа вже відходила, а нова не надійшла. А загалом до редакторів я ставлюся добре.
― Зазвичай Вам більше подобається працювати з одним редактором, який вже відчуває Ваш стиль і те, що ви хочете сказати?
― Так. З яким знайшли спільну мову, з яким можна поговорити, щось обговорити... Я не думаю, що зміна редакторів на кожен твір це добре для автора.
― А які помилки у Ваших творах редактор виправляє найчастіше?
― Композиційні – ні. Скоріше, стилістичні в плані довгот, скорочує епізоди. Буває трапляються, на жаль, русизми, бо таке середовище. Був випадок, коли він мені подзвонив і сказав, що груші і сливи не цвітуть в один час, а я таке написала. Тобто редактор, окрім знання мови, має бути фахівцем у дуже багатьох галузях.
― А буває таке, що ви сваритеся, доводите свою правоту?
― Ні, знаєте, я дуже слухняна як письменник. Звичайно, можу бачити щось інакше, ніж він. Також, коли урізають текст автора, йому не може не бути боляче, бо це його «дитина», це все одно, що тобі щось будуть відрізати, а ти будеш казати «так, так, ріжте ще, відріжте мені, будь ласка, ще цей палець». Але в редактора неупереджений погляд, він не писав цю книжку, він бачить її об’єктивно, всі її недоліки і чесноти. Тому з редактором я не сварюсь.
― А як Ви працюєте: здаєте повністю написаний матеріал, чи, паралельно працюючи, віддаєте редакторові на опрацювання окремі розділи?
― Ні, спочатку повністю написала, а потім віддала.
― Може, Ви, пане Олександре, висловите якісь інші думки?
― У нас один редактор, тому майже те саме. Редактор – наполовину автор кожної книжки. Я з ним ніколи не сварюся, а завжди спокійно сприймаю всі його зауваження.
Задоволена, йду в інше виставкове приміщення. Тут виявилося ще більше яскравих стендів цікавих видавництв, які представляли хороші книжки. Ого! Що тут за галас, кого пустили до мікрофона? Що-що він говорить? Гайда в кінець залу! Та ж тут презентація якоїсь книги. Але до її авторки я не піду: зараз вона і так надто заклопотана, та я її й не знаю.
Стривайте, та ж там... Юрій Макаров? Той відомий телеведучий та журналіст? З глибин пам’яті виринуло, що він ще й письменник. Саме він мені й потрібен! Поставлю йому кілька питань.
― Ви пишете книжки, працюєте з редакторами. Як Ви до них ставитеся?
― Знаєте, в моїй практиці, на жаль, такого редактора, з яким я міг би співпрацювати сторінка за сторінкою, майже не було. Але ця професія не просто корисна, важлива, а й необхідна. В сьогоднішній видавничій технології цієї ланки майже нема, її, очевидно, бракує. А мій редактор має бути зі мною «однієї групи крові», бажано.
― Вам більше подобається працювати завжди з одним редактором, чи з різними?
― Я ж працюю з кількома, принаймні з двома, видавництвами і не думаю, що це принципово, головне знайти точки дотику. Це як з друзями, як з жінками, – хтось кращий в одному, хтось в іншому. Комусь вистачає однієї жінки на все життя, а є люди і з абсолютно протилежною практикою. Повторюся, що поки мені ще не вистачало одного редактора, радше бракувало.
― Редактор не заважає в Вашій роботі?
― Якщо хороший редактор, він не може заважати, якщо поганий, то, звісно, заважає. Тоді, як достатньо незалежна людина (через деякі життєві обставини) я можу певною мірою диктувати свої умови, навіть якби не міг, я б усе одно наполягав на тому, що я вважаю за необхідне. Але в мене ще такого не було, щоб я був змушений відмовитись від редактора, слава Богу.
Подякувавши, вирішую повернутися до першого залу (бачила там цікаві журнали). У представників видавництва питаю, чи нема в якомусь номері журналу «Київська Русь» статті про Капранових. «Та ось же і вони власними персонами!» – чую у відповідь. Озираюся. Так і є! Брати Капранови! Ну, Юліє, сміливіше! Підходжу до одного з них і прошу відповісти на кілька питань. Він радо погоджується, відводить убік, щоб не стояти посеред проходу, і...
― Ви видавці і ще й пишете власні книжки, тож як Ви ставитеся до роботи редакторів?
― У нашому видавництві весь час бракує редакторів, вони потрібні нам завжди. У нас самих проблеми з редакторами: і коли редагували «Кобзар 2000», і «Приворотне зілля». У «Кобзарі» редактор відзначився тим, що фразу «я ущипнув її за груди» перекреслив і написав «я ущипнув її за сідниці». Там такого було багато. Ще, геніально, щось на кшталт «що зробиш, всі баби – дури» було перекреслено і змінено на «жінки не завжди мають рацію». Тобто якщо виправлення відбувається на такому рівні, якщо ми, письменники, у власному видавництві маємо проблеми з редагуванням власних творів, то, звичайно, нам легше розмовляти з нашими авторами, які ображаються. Всі автори ображаються на редакторів, я не знаю, як в інших видавництвах, а в нашому – сто відсотків. Нам легше їм пояснювати, що слово редактора дорадче: ти з ним згоден, воно для тебе цінне – приймай, а ні – не приймай. Але я, як видавець, теж маю право не прийняти рукопис після того, як ти відмовишся від якоїсь кількості правок. Все це процес домовленості, а не те, що редактор диктує. В нас він нічого не диктує, останнє слово за автором. Але крім слова автора, є ще й слово видавця, якщо автор зовсім впертий.
― Чи залежать стосунки редактора з автором від статусу останнього?
― Що вищий статус автора, то менше питань. Найбільше проблем у авторів, які видають першу-другу книжку. А досвідчений автор редактора розуміє. Справа в тому, що кожен автор – геній, а редактор – синя панчоха і взагалі скрючений-зморщений і ще щось розповідає... А насправді багато редакторів – це нереалізований потенційний автор. Тут є певний конфлікт. Але автор повинен знайти свого редактора, а редактор – свого автора. І якщо цей тандем створився, то в результаті виходить щось добре.
― Тобто бажано не міняти редактора?
― Можна міняти, можна й не міняти. Це як дружина. Пощастило – ура! Не пощастило, значить шукай іншу. Нам поки що не траплялися редактори, з якими б працювали душа в душу. Але ми дуже вдячні редакторам, з якими доводилося співпрацювати, за те, що ми багато в чому збагатилися. В мові – в першу чергу. Бо редактори працюють з мовою і повинні працювати в основному з мовою. Безперечно, хотілося б, щоб редактор ще міг підказати автору дірки в сюжеті, композиції тощо. Але здебільшого вони так не роблять, бо не вистачає кваліфікації і взагалі авторові важко щось пояснити. Ми будемо дуже раді, якщо когось цьому навчать. Це буде геніально!
Отак я поспілкувалася з відомими авторами і видавцями сьогодення. Задоволена і наповнена враженнями почимчикувала до хати.
На цьому б і мало закінчитися моє завдання. Але через тиждень мене запросили на літературні читання Леоніда Талалая і познайомили з видатним письменником сучасності Василем Герасим’юком.
Звісно, я не могла не скористатися можливістю взяти в нього інтерв’ю, отож зустрілася з письменником на його теперішній роботі – Національному українському радіо.
Перед розмовою дуже хвилювалася: ще б пак, цю людину ми проходили в курсі сучасної української літератури, до думки Василя Герасим’юка дослухається більшість поетів, він – голова журі конкурсу «Гранослов», одним словом – світило!
Але побачивши його, відчувши його людську простоту та щирість, я стала більш упевненою і змогла дізнатися багато чого цікавого.
― Чи було у Вас таке, що редактор викидав якісь частини віршів?
― Так, але тепер зникла така редактура, зникла політична цензура. Але, з іншого боку, як кажуть, з водою вихлюпали і немовля, тому редактор, який слідкував за тим, як грамотно все було написано, виловлював, крім політичного, ще й несмак. Тепер оформлення найчастіше неграмотне, у віршах художній несмак, є багато такого, що навіть за радянських часів, у тій суцільній пресинговій системі, просто не дозволили б. В наші дні «не дозволяли» звучить погано, але тоді не дозволяли відверто нехудожній текст. А тепер будь-який текст є, я вже не кажу про ненормативну лексику, лексику «з паркана». Вона присутня в багатьох книжках, в сучасній пресі. Така лексика має право на існування. Але тут треба знати межу. Зрозуміло, коли лайка використовується, щоб зобразити тіньові боки життя, а у багатьох наших письменників це звучить так, що навіть незручно за них.
― Видаючи свої книжки, Ви співпрацюєте з одним видавництвом і з одним редактором?
― Я співпрацював з кількома видавництвами, найчастіше це «Кальварія» і «Факт». Ні в тому, ні в тому видавництві в мене не було редактора, тобто який я текст дав, таким він був і надрукований.
― Це Ваша вимога?
― Ні, це з поваги до мене. В них був коректор, який вичитував мої твори, щоб було просто грамотно написано, а все інше довіряють мені. Остання моя книжка вийшла у видавництві «Освіта». Там читав директор видавництва, він – колишній редактор, тож читав як редактор. І я йому вдячний, бо він зробив мені кілька суттєвих зауважень. Його дуже незначне редагування пішло тільки на користь. За радянських часів всі мої книжки мали редакторів, але до жодного з них я не маю претензій.
― А як Ви ставитеся до редакторів узагалі?
― От молодша генерація наших письменників вважає, що їм не потрібен редактор як такий. А старша генерація письменників вважає, що він відіграє роль політичного цензора. А насправді редактор повинен слідкувати за художніми якостями і за грамотністю фрази, синтаксичною грамотністю (на відміну від коректора, який слідкує за орфографією). Мені ж редактори говорили «як хочеш: або зважай на правки, або залишай, як було», і у всіх випадках я використовував їхні поради, бо вважав ці поради слушними.
― На Ваш погляд, яким мусить бути редактор?
― Редактор не повинен пропускати все неграмотне і антихудожнє, все з низьким рівнем культури. Ні текст, ні виступ, ні картину, ні музичний твір. Адже звичайна людина побачить, що якщо таке друкують, таке показують, то суспільство має такі потреби. Свобода слова не означає свободу від художнього смаку, від культури. Свобода слова – це свобода культурного слова. Інша справа, коли автори платять, і видавництва не мають можливості друкувати те, що хочеться. Так, є свобода висловити свою думку, але висловити її грамотно, бо ти – цивілізована людина, а не дикун. Завдання редактора – вилучати те, що забруднює мізки читача.

Ось так я поспілкувалася з кількома відомими авторами сьогодення. Як бачимо, ставлення до редактора не завжди однозначне, але таке життя. Тепер я чіткіше викристалізувала свої завдання і мету як майбутнього редактора, зрозуміла позицію письменників і дізналася про їхні погляди на професію редактора.

Всі розмови вела
Юлія Кравчук


Создан 19 окт 2007



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником